Mar. 9th, 2017

alexsodin: (Default)
Це неможливо не передрукувати! (c) petrimazepa.com

Вчені, засліплені старезними шаблонами, колись наполягали, що українській ментальності притаманний кордоцентризм — серцесприйняття чи серцедумство. Що, на відміну від більшості довколишніх народів, щирий українець усе пропускає через власне серце, яке є водночас джерелом емоцій та фільтром будь-якого знання. Ця традиція йде ще від Сковороди — і зараз, безумовно, застаріла.

Для будь-кого вже очевидно, що епоха кордоцентризму минула, наче й не було. Колись він виник як продовження східнохристиянської чернечої традиції ісіхазму — «спускання розуму в серце». Ми пройшли цей етап та рушили у спусканні розуму набагато далі. Кожен, хто стежить за суспільними зрушеннями в Україні, політичним процесом та обговоренням суспільно важливих питань, мусить чесно й неупереджено визнати: новим українським мото, нашим національним способом пізнання, є аноцентризм.

Щоб не послуговуватися зайвий раз іншомовними термінами, перекладемо це на власний розсуд — сракодумство, чи то пак сракосприйняття.

Розглянемо ж цей цікавий феномен нашої з вами суспільної дійсності.

Найвизначніша риса українського аноцентризму — емоційне та безпосереднє сприйняття навколишнього, і такі самі реакції на подразники. Кордоцентризм наполягав на симфонії розуму як раціонального начала та серця — як емоційного, а аноцентризм симфонізує розум з іншим емоційним началом. Раціоналіст — думав, кордоцентрист — відчував, аноцентрист — чує. І чує недобре.
Read more... )